росія / russia

колись мені дуже хотілось жити в росії. це було ще задовго до америки, європи, майдану і зара мені неприємно про то згадувати але я собі то прощаю, бо була ше малою.

ми маємо родичів у москві, пітері, то одного літа мама вирішила показати нам з братиком  велич матушкі-рассєї. майже місяць ми гуляли по ермітажу, фінському заливу, червоній площі та іншим визначним місцям тої країни. повернувшись додому я твердо для себе вирішила, шо коли виросту, то поїду жити до москви. впевнена в тому була. тоді мене це вражало.

зара вже ні. з того літа багато водички витекло і я бачила ше статую свободи, ейфелеву вежу, карлов міст і до того зо десяток різних плейсис, шо друкують на картках.

росію я вже не люблю.

не люблю за лицемірство. я не можу зрозуміти, чого кєнт, шо підіймає триколор у харкові, то нормальний поц, шо просто виявляє свою позицію, а мустанг, який пофарбував зірку - це терорист та галімий хохол. до мене не доходить, чого майдан треба розгоняти, бо там самі лише алкаші, наркомани та асоціальні елементи, чого бунт там має бути придушений, а денере та ленере, то народні установи, які мають бути підтримані.

не люблю брехні. а там суцільна брехня. з ранку й до ночі, з ночі й до ранку. по телевізору тобі розкажуть, шо україна розвалюється і ти радієш. бачиш, як виводять полонених у днр та ведуть донецьком і кажеш, шо так тим салоїдам треба. маєш у собі суцільну злобу та агресію. пишаєшся своєю дитинкою, яка десь у чечні зара на навчаннях воєнних. а потім похоронку отримуєш. бляха, тьоть, то ж за країну твою, за рассєю величну, шоб хахлів поганих придушити, то чого ти плачеш?

не люблю неповаги. а те, шо зара відбувається там, у раші, то суцільна неповага. гра "хто краще поллє україну брудом". і, наче вся країна участь бере. мене нудить від тої агресії, шо ллється на мене звідти. я постійно чую про те, шо мене треба вбити, а ше краще спочатку жорстоко катувати, а вже потім вбити. чи там люди залишились, чи вже нема - не знаю.

я не перестала любити тих, кого знаю і з ким спілкуюсь. і мені зовсім неважливо, то у москві чи пітері, архангеску чи єкатеринбурзі, таганрозі чи новгороді. але я перестала поважати росію. я почала її ненавидіти. і не знаю я, шо має статися для того, щоб в моїх очах вона піднялась.

що ви знаєте про б'янку? / what do you know about bjanka?

б'янка - ім'я, що нерідко зустрічається в італійському світі, творах Шекспіра та біографії Міка Джагера, тому, коли я вперше його почула, то звернула увагу на незвичність, а не на людину, що його носить. б'янка в перекладі означає "чиста", "біла". такою мені і здається Б'янка Залевська, репортер еспресо-тв.

я дізналася про неї випадко, прочитавши пост одного мого знайомого у соціальній мережі, що знав її. він казав, що вона потрапила під обстріл, а потім кинув випуск передачі, що я мала подивитись. першою темою там було саме про Б'янку. показували її кадри з передової нашої АТО.

вона з Польші. юрист за освітою, що знайшла своє покликання зовсім в іншому. вперше Б'янка потрапила до України під час Євро 2012, а потім приїхала до Києва робити матеріал для польського каналу про події на Майдані. вона робила репортажі, привозила гуманітарку, товаришувала з майданівцями і всіляко підтримувала ідею відродження України. скажу більше, і половина моїх друзів та знайомих не переймалися долею України так, як ця полячка. в той же час Б'янка починає працювати вже і на еспресо тв. 

а потім сталося стрімке захоплення українських територій. 

Б'янка не залишалась осторонь. вона переїхала до України і багато часу проводила у зоні АТО.  вона зняла фільм "Батальйон 24" де розповідала про життя нашого "Айдару", що захищає Луганщину. Б'янка якось сказала, що у Європі показують по телебаченню футбол, а тут, в Україні, йде війна, і вони цього просто не розуміють. вона хотіла показати, що насправді відбувається на нашій землі.

дивно бачити худу білявку, що сидить у полі та дає коментарі до свого відео, а навколо неї лунають вибухи. страшно чути те, що вона розповідала, повернувшись зі сходу та провівши час з "Айдаром". але це те, що потрібно казати і бачити  і, як на мене, Б'янка змогла донести до людей саме те, що хотіла.

за вечір я передивилась та перечитала, мабуть, всі її роботи, що можна було знайти. мене завжди вражали такі люди. люди, що не бояться говорити правду, показувати правду. люди, що кажуть "чорне" на чорне. люди, що жертвують собою та своїм комфортом заради чесно виконаної роботи.

зараз Б'янка у лікарні. вона отримала серйозні поранення, коли її машину обстріляли терористи. вона перенесла операцію та має бути переправлена до Києва. я бажаю їй одужання. скорішого та повного.

і я чекаю на нові її роботи, бо мені здається, що я знайшла відповідь на питання: "Хто твій улюблений журналіст?".